Четвер, 20.06.2019, 10:06
Вітаю Вас Гість | RSS

Масевицька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 98
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Банери

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Доповідь на педагогічну раду Смик Л. М.

Доповідь

на педагогічну раду

«Формування життєвих компетентностей учня через розвиток пізнавальних здібностей в умовах особистісно орієнтованого навчання»

                                                             

                                                                                           Підготувала

                                                                                                директор школи

                                                                                                      Смик Л.М.              

Учитель учиться все життя. Рівень професійної компетентності вчителя — це його знання, уміння, особистий досвід. Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна компетентність учителя потребує постійного розвитку й удосконалення.

До галузей розвитку компетентності належать, здібності, постійна робота, турбота про здоров'я, культура, політика, охорона навколишнього сере­довища тощо.

Зарубіжні науковці визначають «компетент­ність» у галузі професійної освіти як сполучення шести її складових:

• концептуальної (наукової) — розуміння тео­ретичних основ професійної діяльності;

• інструментальної—володіння базовими про­фесійними вміннями;

• інтегрованої — здатність поєднати теорію і практику під час вирішення професійних про­блем;

• контекстуальної — розуміння соціального й культурного середовища, у якому здійснюється професійна діяльність;

• адаптивної—уміння передбачити зміни й за­здалегідь бути до них готовим;

• комунікативної — уміння ефективно вико­ристовувати письмові й усні засоби в міжособистісному спілкуванні.

Компетентність — досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повно­правність у розв'язанні якоїсь справи; поінформо­ваність, обізнаність; авторитетність; коло повнова­жень (прав і обов'язків) певного органу чи поса* дової особи, установлених статутом (або іншими положеннями) установи, закладу.

У вітчизняній науковій школі також дослі­джують структуру професійної компетентності й виділяють такі види педагогічної компетен­тності:

• спеціальна (у галузі дисципліни, що викла­дається);

•  методична (у галузі засобів формування знань, умінь і навичок);

• психолого-педагогічна (у сфері навчання);

• диференційовано-психологічна (у галузі мо­тивів, здібностей, спрямованості тих, кого навча­ють);

•  аутопсихологічна (рефлексія педагогічної ^діяльності);

• загальнокультурна;

• валеологічна;

•  комунікативна;

• діагностична;

• соціальна;

• особистісна;

• компетентність у сфері інформаційних тех­нологій.

Розвиток та вдосконалення професійної ком­петентності вчителя здійснюємо через внутрішньошкільне управління, орієнтоване на людину та її потреби, відповідно до сформульованих цілей і завдань шкільного колективу, створюючи умови для забезпечення всебічного розвитку особистості кожного школяра і вчителя, та через мотивацію їх на ефективну, самокеровану індивідуальну й ко­лективну діяльність.

Управлінські технології в роботі з педагогіч­ними кадрами спрямовані на доведення вчителеві позиції адміністрації, суть якої полягає в тому, що вчитель вільний у виборі педагогічних тех­нологій і несе цілковиту відповідальність за ре­зультати своєї роботи. Адміністрація допомагає вчителеві утвердитися шляхом рефлексії власних дій і самооцінки результатів, допомагає здійсню­вати діагностику, необхідну для самовдоскона­лення, і намічати шляхи попередження розвитку педагогічних «хвороб».

Реалізація управлінських технологій у роботі з педагогічними кадрами відбувається у процесі

проведення різних заходів та реалізації різних форм освітньої діяльності. До них належать:

1. Педради. їх тематика співвідноситься із ці­лями діяльності школи й намічуваними результа­тами. В основі підготовки й проведення педрад ле­жить розробка програм діяльності педагогічного колективу з розв'язання проблем, що стримують розвиток школи, учителів, учнів. Із цією метою формується творча група вчителів.

2. Динамічні творчі групи. Це невеликі групи людей, які за підтримки адміністрації добровільно зустрічаються для вирішення проблем, пов'язаних із реалізацією науково-методичної проблеми школи, проблем у НВП.

3. Школа молодого вчителя. Програма роботи цієї невеликої структури заснована на комплекс­ному підході до формування в учителя професійно-педагогічних функцій (діагностичної, аналітич­ної й дослідницької) у навчально-виховному про­цесі. У її основу покладений принцип наступності в діяльності й доборі змісту навчання (чого на­вчити?) та індивідуального підходу до вчителя.

4. Взаємонавчання (наставництво). Це довірчий процес, за допомогою якого не менше двох учи­телів спільно аналізують НВП, консультують одне одного, формують і розвивають свою педагогічну майстерність, щюводять дослідження в класах, ви­рішують проблеми на своїх робочих місцях.

5. Проведення науково-практичних, психолого-педагогічних та теоретичних семінарів. Це діяль­ність, змістом якої є: надання допомоги вчителям у вивченні й упровадженні інноваційних техноло­гій навчання; забезпечення теоретико-методоло-гічної допомоги у вирішенні практичних завдань; дотримання єдиної психолого-педагогічної і до-слідницькоїдіяльності; зв'язок теоретичних знань з аналізом фактів повсякденного життя; підготовка практичних рекомендацій, що впливають на якість НВП.

6. Підвищення рівня професійної майстерності на курсах підвищення кваліфікації, атестація й ро­бота в міжатестаційний період. Ця робота здійс­нюється в межах предметних методичних кафедр. -Проведення на засіданнях кафедр самоатестації наприкінці навчального року дозволяє підбити під­сумки, намітити шляхи ліквідації прогалин і твор­чого пошуку.

7. Постійне стимулювання педагогічної діяль­ності. Це визнання заслуг колективом, успіх в очах учнів, довіра адміністрації, можливість підвищити кваліфікацію й просування по службі.

Інтерактивні фор­ми проведення заходів, спрямованих

 на форму­вання й розвиток професійної компетентності вчи­теля.

Компетентнісний підхід уважається ключовою інноваційною ідеєю сучасної освіти. Для констру­ювання мети й змісту освіти у формі стандартів, програм і підручників сьогодні вирішальним є ро­зуміння компетентності як спроби специфічного збільшення, й конфігурації одиниць планових ре­зультатів навчального процесу.

Компетентність — синонім понять «поінфор­мованість», «обізнаність», «досвідченість», «ав­торитетність», що конкретизується щодо різних галузей (лінгвістичної, соціальної, життєвої, про­фесійної, громадянської тощо). В українській пе­дагогіці спроба наблизитися до адекватного ро­зуміння понять «компетенція» і «компетентність» триває майже десять років. Одну з перших спроб осмислення в європейському контексті завдань ос­віти як формування в учнівської молоді духовної, політичної, економічної, соціальної компетенції здійснив Борис Чижевський. Проект критеріїв оці­нювання навчальних досягнень у системі загаль­ної середньої освіти (2000 р.) базувався на пере­конанні, що «навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, а сформувати комплекс компетенцій».

Предметна компетенція — це здатність учня застосовувати сукупність знань, умінь,навичокї із певної галузі знань відповідно до життєвої ситуації

Компетенцію було визначено як «загальну здат­ність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню». Отже, по­няття компетентності не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Компетентнісний підхід до навчання — це спрямованість процесу навчання на формування в учнів ключових компетентностей як важливого результату навчання.

Компетенції являють собою комплексні, складні, інтегративні вміння. Часто можна зуст­ріти людей, що володіють широкими знаннями, але не вміють мобілізувати їх відповідним чином у потрібний момент. Тому бути компетентним не означає бути вченим або освіченим. Компетен­ція не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації, вона одночасно тісно пов'язує мобілі­зацію знань, умінь і поведінкових взаємин, зумов­лених конкретною діяльністю. Так, дослідження чинників життєвої успішності людей, здійснені психологами Гарвардського університету, пока­зали, що успіх на 85 % залежить від особистіс-них якостей, правильного вибору лінії поведінки і лише на 15 % його визначає ступінь професіо­налізму. Тому комлетентнісний підхід до навчання потребує трансформації змісту освіти, перетво­рення його з моделі, яка існує об'єктивно для «всіх» учнів, у суб'єктивне «живе» знання, яке є надбанням індивідуальності учня.

У процесі вивчення окремих предметів певної галузі формуються предметні компетенції. Пред­метна компетенція — це здатність учня застосову­вати сукупність знань, умінь, навичок із певної га­лузі знань відповідно до життєвої ситуації. На від­міну від традиційного оволодіння знаннями, ком­петенція — здатність діяти на основі отриманих знань і вмінь.

Предметні компетенції складають основу для формування ключових компетентностей. Ключова компетентність — здатність учня здійснювати складні поліфункціональні, предметні, культуро-доцільні види діяльності.    Кожна з таких компе­тентностей передбачає засвоєння учнем не окре­мих не пов'язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, у якій для кожного виділеного напряму існує від­повідна сукупність освітніх компонентів.

З точки зору вимог до рівня підготовки випуск­ників ключові компетентності є інтегральними ха­рактеристиками якості підготовки учнів.

Основні ознаки ключових компетент­ностей:

• поліфункціональність (дозволяють вирішу­вати різноманітні проблеми повсякденного про­фесійного чи соціального життя);

•  надпредметність і міждисциплінарність (мо-; жуть бути застосовані не тільки в школі, а й на ро­боті, у сім'ї, у політичній сфері);

•  багатомірність (уключають розумові процеси, інтелектуальні вміння, творчі відкриття);

• зумовлюють потребу в інтелектуальному роз­виткові (абстрактне мислення, критичне мислення, саморефлексія, визнання власної позиції, само­оцінка).

До основних ключових компетентностей ав­тори проекту критеріїв зарахували суспільно-пра-вові, полікультурні, комунікативні, інформаційні, психофізіологічні та «компетенції, що реалізу­ються у прагненні і здатності до раціональної про­дуктивної, творчої діяльності».

Суспільно-правова компетентність випуск­ника є основою його активної громадянської по­зиції, здатності до свідомої самореалізації в сус­пільно-політичному житті.

Комунікативна компетентність забезпечує .. знання та вміння об'єктивного сприйняття оточу­ючих, вибору адекватного стилю й тону спілку­вання, емоційної реакції на переживання інших людей, урахування особливостей особистості та психологічного стану співрозмовника.

Комунікативна компетентність — це вміння спілкуватись. Найефективнішим засобом ство­рення умов для мовного спілкування є застосу­вання інтерактивних методів навчання. З метою активізації роботи вчителів, ознайомлення їх із методикою проведення уроків із застосуван­ням інтерактивних технологій був проведений методичний семінар «Система освіти — епіцентр формування інноваційних зразків діяльності», на якому було досконало вивчено методичні ре­комендації щодо застосування інтерактивних тех­нологій.

Потім була проведена педагогічна рада в не­традиційній формі (за структурою уроку із засто­суванням інтерактивних технологій) на тему «Ін­терактивні технології в інноваційному навчанні, їх роль у формуванні ключових компетентностей учнів».

Полікультурна компетентність забезпечує оволодіння досягненнями культури, оцінювання творів літератури та мистецтва, формування за­гальнолюдських цінностей .

Інформаційна компетентність — уміння до­бувати, опрацьовувати та використовувати інфор­мацію з різних джерел, володіння інформацій­ними технологіями. З метою її формування були організовані заняття для вчителів школи та розроб­лені й проведені відкриті уроки із застосуванням комп'ютера.

Психофізіологічна компетентність — усві­домлення своїх психофізіологічних особливос­тей, уміння зберігати та зміцнювати здоров'я, підтримувати на належному рівні фізичний стан і забезпечувати досконалість свого зовнішнього вигляду.

Творча група співпрацює із психологом школи, який проводить відповідні семінари:

1. Комунікативна діяльність учителя. Етикетні особливості мови, педагогічна етика.

2. Чи можливе здоров'язберігаюче навчання в сучасній школі?

Ці види компетентності передбачають наяв­ність ініціативи, організаторських здібностей, ви­сокої свідомості та здатності адекватно оцінювати свої дії.

Тому сучасна школа має не просто йти в ногу із часом, вона має випереджати час. Освітянам не­обхідно корегувати зміст, технології організації навчально-виховного процесу відповідно до ви­мог та потреб сьогодення. Моделі компетентного випускника, які формувала радянська школа, були дещо стереотипними, нереальними. Якраз через високі вимоги та стандартизацію мети навчання і виховання мало уваги було приділено особис­тості учня як окремій унікальній одиниці. У моделі компетентного випускника мають бути представ­лені як мінімум три сторони особистості: потребнісно-мотиваційна, операційно-технічна і сфера самосвідомості. Усі ці сфери тісно пов'язані між собою, а тому недостатній розвиток будь-якої з них спричиняє ланцюгову реакцію, яка негативно впливає на оволодіння учнем компетенціями.

Питання професійної визначеності учня як ні­коли актуальне сьогодні. її становленню мають сприяти всі ланки соціуму, з якими взаємодіє осо­бистість. Передусім це має робити школа як носій достовірної та наукової інформації.

Сучасний учитель не повинен примушувати школяра запам'ятовувати формули й факти, він має робити процес засвоєння нових знань, умінь та навичок цікавим і евристичним. Людина, яка вміє ефективно самостійно працювати, завжди йтиме в ногу із часом, легко долатиме труднощі, а головне, стане визнаним професіоналом. Про­цес навчання, як і будь-який інший процес само­вдосконалення, не має визначених меж. Це визна­чає самоосвіту як динамічну складову особистісного розвитку, яка не зупиняється ніколи, адже навіть раніше отримані знання можна втратити, якщо їх не корегувати та не поновлювати від­повідно до вимог часу. Тому ще зі шкільної лави людина повинна усвідомити, що необхідно по­стійно самовдосконалюватися, використовуючи набуті знання для засвоєння нових. Не випадково аналіз навчально-виховного процесу починається з учителя, адже у вихованні головним є вихова­тель. Тому неабияке значення має професійна ком­петентність учителя — інтегральна якість особис­тості, що має свою структуру, яка дає змогу фа­хівцеві максимально ефективно здійснювати діяль­ність, а також сприяє його саморозвитку й само­вдосконаленню.

Виходячи з педагогічних умінь і елементів праці педагога, у структурі професійної компе­тентності можна виділити проектувальний, ін­формаційний, організаторський, комунікативний, аналітичний компоненти. За цими складовими ви­окремлюють такі рівні професійної компетент­ності вчителів:

• низький — рецептивно-продуктивний;

• середній — репродуктивний;

• достатній — конструктивно-варіативний;

• високий — творчий.

Важливим є питання визначення чинників становлення висококомпетентного вчителя.

У процесі становлення педагога-майстра діють:

1. Психологічні мотиви:

•  самореалізація, самовиховання, самоосвіта;

• позитивне комунікативне середовище.

2.  Чинники науково-технологічного зрос­тання:

• професійні конкурси;

• робота в складі предметних кафедр;

• експериментально-дослідна діяльність;

• науково-практичні конференції, семінари, пе­дагогічні діалоги, колоквіуми.

3. Соціальна мотивація:

• визнання в суспільстві;

• співучасть в управлінській діяльності.

   Чинники розвитку висококомпетентного вчителя-професіонала

Підвищення кваліфікації (курси, стажування, творчі майстерні)

Позитивне комунікативне середовище

Співучасть в управлінській діяльності

Соціальна активність

Професійна компетентність

Самоосвіта, саморозвиток, самовиховання

Визнання в суспільстві

Педагогічна творчість

Робота в складі предметних  кафедр

Службова кар'єра

Педагогічна культура

Діяльність творчих груп

Професійні конкурси

Науково-практичні конференції, семінари,  педагогічні діалоги, колоквіуми

 Мотивація людини до трудової діяльності за­лежить від того, наскільки важливою є потреба в досягненнях (особистий успіх) і співучасті. Саме вони визначають ставлення вчителя до особистого зростання. Тому вчитель є головною рушійною си­лою в забезпеченні процесу формування ключо­вих компетентностей учнів. Від його професійної компетентності залежать результати, яких досяг­нуть учні і які дадуть їм змогу знайти своє місце в житті, ефективно засвоїти життєві та соціальні ролі.

Упровадження інноваційних підходів

для підвищення компетентності педагогів

Постає питання оновлення підходів до органі­зації дієвої системи підвищення компетентностей педагогів, модернізації вже наявної системи, ство­рення умов для самоорганізації, самоосвіти, само­вдосконалення, самовияву вчителя.

Отже, мова йде про необхідність запровадження інноваційних підходів для підвищення компетент­ності педагогів у всіх ланках системи.

У педагогічній науці вчені розглядають різні аспекти підвищення компетентності педа­гога:

• удосконалення фахової та управлінської май­стерності керівників шкіл;

• управління процесом підвищення кваліфіка­ції педагогічних працівників;

• розвиток творчої, активності педагогів;

• управління внутрішньошкільною науково-методичною роботою;

• система безперервної освіти педагогічних працівників.

 Провідною ланкою в системі підвищення ком­петентності вчителів є внутрішньошкільна нау­ково-методична робота, якісна організація якої забезпечує ефективне функціонування навчаль­ного закладу загалом. Одним з основних шляхів оновлення підходів до підвищення компетен­тності вчителів на рівні школи є впровадження різних форм методичної роботи, вибір найопти-мальніших.

Використання методики діагностування дає змогу на початку нового навчального року ознайо­митись із самооцінкою рівня методичної кваліфі­кації кожного вчителя згідно із запропонованими параметрами та з'ясувати, які форми методичної роботи найдоцільніші для конкретного вчителя:

• експериментальна робота із запровадження нових навчальних програм;

• застосування в навчально-виховній роботі но­вих технологій та методик;

• практичний показ інноваційних методів пе­дагогічної діяльності на уроках;

• проведення конференцій та участь у них;

• організація виставок ППД;

• проведення інструктивно-методичних нарад, семінарів;

• проведення творчих звітів; 

• надання консультативної допомоги;

• співбесіди з молодими вчителями;

• моніторингові дослідження.

   Перед учителем поставлено важливе зав­дання-здійснювати розвиток гармоній-ної ком­петентної особистості. Змінюються орієнтири ос­віти -змінюється й учитель, цілі та завдання його освітньої діяльності.

Немає сумніву, що проблема ефективності, результативності педагогічного процесу може бути розв'язана лише за умови забезпечення ви­сокої компетентності та професійної майстер­ності кожного педагога. На жаль, загальний рі­вень професійного педагогічного потенціалу вчи­тельських кадрів останнім часом має тенденцію до зниження, що, у свою чергу, негативно впли­ває на навчально-виховний процес у школах

 
Категорія: Мої статті | Додав: Ilchuk (01.11.2016)
Переглядів: 711 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
...
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Пошук
Друзі сайту

Масевицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Рокитнівської районної ради Рівненської області, 34253, вул. Центральна,13, с. Масевичі, Рокитнівський район, Рівненська область, Україна. email: masevichi@i.ua © 2019
Зробити безкоштовний сайт з uCoz